HYPERLINK \l "bookmark1" \o "Current Document" \h Передмова 7 21 страница  

HYPERLINK \l "bookmark1" \o "Current Document" \h Передмова 7 21 страница

Усі виправлення, зміни, доповнення повинні бути застережені перед підписом секретаря судового засідання.

Особи, які беруть участь у справі, мають право ознайомлюватися з технічним записом судового засідання, журналом судового засідання та протягом семи днів від дня проголошення рішення у справі подати до суду письмові зауваження щодо неповноти або неправильності їх запису

(ч. 1 ст. 199 ЦПК України). У разі пропуску строку подання зауважень і відсутності підстав для його поновлення головуючий залишає заяву без розгляду.

Письмові заувалсення подають у вільній формі із вказівкою загальних реквізитів будь-якого клопотання (заяви), яке подає особа, що бере участь у справі.

Зауваження щодо технічного запису судового засідання чи журналу судового засідання розглядає головуючий не пізніше п'яти днів від дня їх подання. Зауваження розглядають без виклику особи, яка їх подала, та інших осіб, що беруть участь у справі.

За результатами розгляду зауважень суддя у разі згоди із зауваженнями підтверджує їх правильність, постановивши відповідну ухвалу. У разі незгоди із зауваженнями суддя постановляє ухвалу про відмову в задоволенні заяви. Зазначені ухвали не підлягають самостійному оскарженню.

Крім того, вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням потрібно фіксувати у протоколі про вчинення таких дій. Наприклад, відповідно до ст. 140 ЦПК України, речові та письмові докази, які не можна доставити до суду, оглядають за їх місцезнаходженням. Про огляд цих доказів складають протокол.

При складанні протоколу можуть застосовуватися технічні засоби.

У протоколі про вчинення окремої процесуальної дії зазначають такі відомості:

1. рік, місяць, число і місце вчинення процесуальної дії;

2. час початку вчинення процесуальної дії;

3. найменування суду, який розглядає справу, прізвище та ініціали судді, секретаря судового засідання;

4. справу, що розглядається, імена (найменування) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;

5. відомості про явку осіб, які беруть участь у справі, експертів, спеціалістів, свідків, перекладачів;

6. відомості про роз'яснення сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, їхніх процесуальних прав та обов'язків;

7. усі розпорядження головуючого та постановлені ухвали;

8. заяви і клопотання сторін та інших осіб, які беруть участь у справі;



9. основний зміст пояснень сторін, третіх осіб, їх представників та інших осіб, які беруть участь у справі, а також показання свідків, усне роз'яснення експертами своїх висновків і відповідей на поставлені йому додаткові запитання; консультацій спеціалістів;

10. докази, а в разі, якщо докази не додають до справи, - номер, дату та зміст письмових доказів, опис доказів;

11. час закінчення вчинення процесуальної дії;

12. інші відомості, визначені в ЦПК України.

Особи, що брали участь у вчиненні процесуальної дії, з приводу якої складають протокол, мають право висловити свою думку щодо дотримання правил проведення окремої процесуальної дії, щодо повноти та правильності протоколу. Ці зауваження приєднують до протоколу.

Відповідно до ч. З, 4 ст. 200 ЦПК України, протокол треба оформити не пізніще наступного дня після вчинення окремої процесуальної дії і приєднати до справи. Слущною є думка, що протокол потрібно складати й остаточно оформляти безпосередньо під час проведення процесуальної дії. В іншому разі осіб, які брали участь у проведенні цієї процесуальної дії, фактично позбавляють права подавати свої зауваження, а суд - перевірити їх ще раз та усунути помилки вчасно'.

Завдання для самоконтролю

1. Значення стадії судового розгляду цивільної справи.

2. Назвіть частини стадії судового розгляду.

3. Які процесуальні дії вчиняє суд у підготовчій частині стадії судового розгляду?

4. Які процесуальні наслідки неявки осіб, які беруть участь у справі, та інших учасників цивільного процесу?

5. Особливості дослідження змісту особистих паперів, листів та інших видів кореспонденції.

6. Особливості допиту малолітніх та неповнолітніх свідків.

7. Особливості дослідження доказів, зібраних у порядку судових доручень.

8. У чому відмінність відкладення розгляду цивільної справи, оголошення перерви в розгляді цивільної справи та зупинення нровадження у цивільній справі?

9. Розкажіть про форми, підстави та правові наслідки закінчення цивільної справи без ухвалення рішення суду.

10.Який порядок фіксування судового процесу?

' Див.: Кравчук, В. М., Угриновська, О. І. Науково-практичний комеїпар Цивільного процесуального кодексу України / В. М. Кравчук, О. І. Угриновська. - К. : Істина, 2006. - С. 549.

РОЗДІЛ 17

INCLUDEPICTURE "C:\\Users\\Юля\\AppData\\AppData\\Local\\Temp\\FineReader10\\media\\image8.jpeg" \* MERGEFORMAT

17.1. Поняття і види судових рішень

Судові рішення є актами реалізації судової влади, оскільки судова діяльність із розгляду та вирішення цивільної справи, як нравозастосовча, супроводжується прийняттям актів, які мають узагальнюючу назву «судові рішення». Відповідно до ч. 1 от. 208 ЦПК України, у цивільному судочинстві є два види судових рішень: ухвали і рішення. Проте, на нашу думку, на підставі системного аналізу процесуального законодавства можна зробити висновок, ш,о є три види судових рішень: рішення суду, ухвала суду та судовий наказ.

Судовим актом, яким справа вирішується по суті, є рішення суду. Рішення суду - це акт правосуддя, яке здійснюється від імені держави судом. Рішення суду завершує судочинство в суді першої інстанції.

Ухвала суду - це судове рішення, яким справа не вирішується по суті. Ухвалою вирішують питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду у випадках, встановлених у ЦПК України (ч. 2 ст. 208). Як правило, ухвалою не завершується провадження у справі, за винятком постановлення ухвали про закриття провадження у справі та ухвали про залишення заяви без розгляду. Ці випадки є формами припинення судового розгляду без ухвалення рішення суду.

Судовий наказ - це особлива форма судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна (ч. 1 ст. 95 ЦПК України).

Для ліпшого розуміння правової природи кожного із видів судового рішення треба звернути увагу на відмінні ознаки, які існують між рішенням суду, судовим наказом та ухвалою суду.

Зокрема, можна виділити такі відмінності між судовим наказом та рішенням суду:

1) За характером заявлених вимог.

Рішення суду ухвалюють у будь-якій справі позовного або окремого провадження, яка підлягає судовому розгляду в порядку цивільного судочинства згідно зі ст. 15 ЦПК України. Перелік вимог, за якими може бути видано судовий наказ, є обмежене (ст. 96 ЦПК України).

2) За порядком дослідження доказів.

Видача судового наказу відбувається лише за результатами дослідження письмових доказів, наданих лише заявником (стягувачем).

3) За процесуальним порядком розгляду.

Рішення суду ухвалює суд як результат змагальної форми процесу, з дотриманням принципу гласності та відкритості судового розгляду, де кожна сторона має доказати обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Судовий наказ видається без виклику стягувача та боржника та на підставі письмових документів.

4) За ознакою обґрунтованості.

Рішення суду має бути мотивованим. У мотивувальній частині рішення суду зазначають обставини, встановлені судом, і правовідносини, визначені відповідно до них, мотиви, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовували вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти, визначає чи порушено, не визнано або оспорено права, свободи, інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким. Судовий наказ, на відміну від рішення суду, не мотивується (хоч і містить посилання на нормативно-правові акти як підстави для його видачі), а лише є моделлю поведінки боржника, тобто зобов'язання виконати конкретні дії. Водночас судовий наказ, відповідно до ст. 213 ЦПК України, має відповідати вимогам законності й обґрунтованості.

5) За порядком ухвалення.

Рішення суду ухвалюють, оформлюють і підписують у нарачдій кімнаті та проголошують прилюдно (за винятком випадків, передбачених ЦПК України). Головуючий роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарження. Щодо видачі судового наказу встановлюється спрош;ена процедура, ш;о не вимагає дотримання зазначених вимог.

6) За строком набрання законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якш,о заяву про апеляційне оскарження не подано. Якщо подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційну

скаргу не подано протягом двадцяти днів після подання зазначеної заяви, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Судовий наказ набирає законної сили, якш,о протягом трьох днів після закінчення десятиденного строку від дня одержання копії судового наказу боржником, він не подасть заяви про скасування судового наказу та за наявності відомостей про отримання боржником копії наказу, після чого суд видає його стягувачеві для пред'явлення до виконання.

7) За порядком оскарження.

Після проголошення рішення суд, який його ухвалив, за загальним правилом, не може сам скасувати або змінити рішення, це належить до компетенції суду вищестоящої інстанції лише в разі оскарження рішення. Судовий наказ, навпаки, може скасовувати суд, що його видав, за заявою боржника в разі заперечення проти вимог стягувача, про що суд постановляє ухвалу.

Рішення суду може бути оскаржене з підстав та в порядку, передбаченому законом. Судовий наказ не може бути оскаржений до суду апеляційної чи касаційної інстанції, а може лише оспорюватися, після чого він підлягає обов'язковому скасуванню, про що суд постановляє ухвалу.

8) За своїм змістом.

Якщо розглядати рішення суду як процесуальний документ, воно складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної чистин. Судовий наказ описової частини не містить.

У літературі поширеною є думка про те, що судовий наказ складається лише із вступної та резолютивної частин. Проте такий підхід не відповідає нормам чинного ЦПК України, у п. 4 ч. 1 ст. 103 якого передбачено, що у судовому наказі зазначається посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги. А у п. З ч. 1 ст. 215 ЦПК України зазначено, що назва статті, її частина, абзац, пункт, підпункт закону, на підставі якого вирішено справу, а також процесуального закону, яким суд керувався, потрібно наводити саме у мотивувальній частині рішення суду. Відтак у судовому наказі мотивувальна частина присутня, проте лише у вигляді законодавчих посилань.

9) За зверненням до виконання.

Рішення суду є підставою для виконання. На підставі рішення суду, яке набрало законної сили, видають виконавчий лист, що є виконавчим документом. Судовий наказ сам є виконавчим документом, тому отримання будь-яких інших документів у суді після його видачі не потрібне.

Ухвала суду та рішення суду як судові рішення також різняться певними ознаками. Зокрема:

1) За характером вирішуваних питань.

Рішенням суд вирішує справу по суті. Рішення суд ухвалює в будь- якій справі позовного або окремого провадження, яка підлягає судовому розгляду в порядку цивільного судочинства. Рішення суду - це акт правосуддя, який здійснює суд від імені держави. Рішенням суду завершується цивільне судочинство.

Ухвала суду - це судове рішення, яке не вирішує справи по суті. Ухвалою вирішуються питання, пов'язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадл^ення у справі, залишення заяви без розгляду у випадках, встановлених у ЦПК України. Ухвалою не завершується провадження у справі, за винятком постановлення ухвали про закриття провадження у справі та ухвали про залишення заяви без розгляду. Ці випадки є формами припинення судового розгляду без ухвалення рішення суду.

2) За порядком прийняття.

Рішення суду ухвалюють, оформлюють і підписують тільки в парадчій кімнаті та проголошують прилюдно (за винятком випадків закритого судового розгляду). Ухвала суду, залежно від виду, постановляється або в парадчій кімнаті, або шляхом занесення її до журналу судового засідання. Так, ухвали, які оформляють як окремий процесуальний документ, постановляють виключно в нарадчій кімнаті. Журнальні ухвали постановляє суд, не виходячи до нарадчої кімнати.

3) За юридичною силою.

Ухвалення рішення суду щодо конкретної вимоги позбавляє особу права повторно звертатися до суду з тотожною вимогою. Постановлення ухвали (за винятком ухвал, які завершують провадження у справі) не позбавляє особу права повторно звернутися до суду із такою ж вимогою.

4) За порядком оскарження.

Будь-яке рішення суду, ухвалене у цивільній справі, може бути оскаржене. Перелік ухвал, які можуть бути оскаржені, визначений ЦПК України. ЦПК України встановлює різні строки для апеляційного оскарження рішення суду та ухвали суду.

5) За своїм змістом.

Рішення суду як процесуальний документ завжди складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної чистин. Журнальна ухвала суду містить лише мотивувальну та резолютивну частини.

6) За зверненням до виконання.

Рішення суду є підставою для виконання. На підставі рішення суду, яке набрало законної сили (за винятком випадків негайного виконання рішення), видається виконавчий лист, що є виконавчим документом. Ухвали суду, які підлягають виконанню, одночасно є і виконавчим документом, тому отримання будь-яких інших документів у суді після їх постановлення не потрібне.

17.2. Поняття, значення та зміст рішення суду

Серед судових рішень особливе місце займає рішення суду. У процесуальній літературі рішення суду розглядають як акт реалізації судової влади, як акт, яким вирішується справа по суті, і як процесуальний документ. Рішення суду - це акт правосуддя, який ухвалюється від імені держави у нарадчій кімнаті, де може перебувати лише суддя, який розглядав справу, або судді, які входять до складу суду у даній справі.

Рішенням суду завершується процес судового розгляду. Рішення суду містить конкретизацію права і обов'язків конкретних осіб, які беруть участь у справі.

Рішення суду ухвалює суд при завершенні судового розгляду у двох видах провадження: позовному та окремому. Під час ухвалення рішення у цих видах провадження суд керується загальними правилами, передбаченими в ЦПК України для ухвалення рішення. Однак можливі винятки чи додаткові положення відносно порядку ухвалення рішення з конкретних категорій справ, зумовлені специфікою матеріального права чи інтересу, які підлягають захисту.

Рішення суду має специфічні ознаки:

- закон передбачає форму рішення суду, чітко визначено його обов'язкові реквізити і питання, які становлять його зміст;

- рішення суд ухвалює в письмовій формі, воно складається з чотирьох частин: вступна, описова, мотивувальна, резолютивна;

- набирає законної сили з моменту, чітко визначеного законом;

- закон чітко встановлює порядок внесення виправлень описок та арифметичних помилок;

- для рішення суду визначений строк його видачі та направлення копій особам, які брали участь у справі.

Значення рішення суду передусім полягає в тому, що ним вирішують цивільну справу по суті. Потреба у рішенні суду, як акті правосуддя, виникає «у зв'язку з перешкодою у здійсненні права, внаслідок чого виникає невизначеність в наявності чи у змісті правовідпошення. Перед тим як примусово здійснити право, необхідно усунути цю невизначеність, що можливо тільки завдяки рішенню суду про те, існує чи ні правовідпошення (право, обов'язок), які є предметом вимоги, а якщо існує, то який його дійсний зміст. Суть рішення суду виявляється у впливі на матеріальні правовідносини і виражається в тому, що рішення владно підтверджує взаємовідносини суб'єктів матеріального права чи інші правові обставини в справа окремого провадження, усуває їх спірність, створює правову можливість безперешкодної реалізації права чи охоронюваного законом інтересу і тим

самим надає їм захист»'. Проте у деяких випадках рішення суду не має безпосереднього впливу на конкретні матеріальні правовідносини суб'єктів права, а обмежується лише констатацією фактів і правового стану. Такими здебільшого є рішення суду у справах окремого провадження.

Рішення суду відновлює порушені права, конкретизує права і обов'язки осіб, які беруть участь у справі.

Можна говорити про те, що у певних випадках рішення суду є юридичним фактом, із яким закон пов'язує виникнення, зміну, припинення правовідносин. Це означає, що з моменту набрання ним законної сили цивільні права та обов'язки вважаються такими, що виникли, і не вимагається будь- які дії з примусового виконання рішення суду. Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулось повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Юридичним фактом є також рішення суду, яким неповнолітній особі надають повну цивільну дієздатність (ст. 35 ЦК України) тощо.

Рішення суду утверджує законність у державі, сприяє попередженню правопорушень, сприяє подоланню правового нігілізму. Сила рішення суду базується на авторитеті судової влади і нормах матеріального права, які застосовує суд під час вирішення цивільної справи.

Така роль рішення суду ґрунтується на тому, що воно демонструє право в дії. Нормативні акти будь-якого рівня мають виховний вплив тільки за умови, що вони реалізуються в правовій практиці. Проголошення тих чи інших прав ще не свідчить про їх реальне існування. Рішення суду впевнено показує реальну дію правових норм, які розкривають багатство свого змісту в застосуванні до конкретних життєвих обставин^.

ЦПК України визначає не тільки процедуру ухвалення рішення суду, але і його зміст, який включає чотири частини: вступну, описову, мотивувальну і резолютивну (ст. 215 ЦПК України). Кожна з частин має своє призначення, а всі разом реалізують вимоги, які пред'являють до рішення суду. Кожна з частин рішення суду має містити інформацію, передбачену законом. Водночас ст. 215 ЦПК України не дає вичерпного переліку питань, які відображають у змісті рішення. Наприклад, у вступній частині рішення суду обов'язково потрібно зазначати, у якому судовому засіданні (відкритому чи закритому) розглядали справу.

' Гуревич, М. А. Судебиое решение (теоретические ііроблемьі) / М. А. Гу- ревич. - М., 1976. - С.14-16.

^ Див.; Граждаїїское процессуальное право : учебіїик / С. А. Алехииа, В. В. Блажеев и др. ; под ред. М. С. Шакаряи. - М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. - С. 272.

Вступна частина рішення суду. Рішення суду починається з найменування схвалюваного акту - «Рішення». Суд ухвалює рішення іменем України, ш;о обов'язково зазначається у вступній частині.

Далі у вступній частині вказують:

- час та місце ухвалення рішення. Днем ухвалення рішення є день підписання рішення суддею (суддями), який його ухвалив;

- найменування суду, що ухвалив рішення (повна назва суду без скорочень й абревіатур);

- прізвиш;е та ініціали судді (суддів - при колегіальному розгляді). Відомості про склад суду, відображені у рішенні, мають збігатися з відомостями в журналі судового засіданні, інакше порушується принцип безпосередності розгляду справи;

- прізвище та ініціали секретаря судового засідання, який веде журнал судового засідання;

- імена (найменування) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Якщо заяву подано в чужих інтересах, зазначається, в чиїх саме і хто звернувся із заявою;

- предмет позовних чи заявлених вимог (наприклад, про витребування майна з чужого незаконного володіння, про визнання фізичної особи недієздатною).

Описова частина рішення суду є досить об'ємною, що залежить від конкретних обставин справи. Вона включає:

- узагальнений виклад позиції відповідача. Тобто чи визнає він позов повністю або частково; які обґрунтовані заперечення подав. Позицію відповідача описують так, як він її викладав сам. Якщо відповідач пред'являв зустрічний позов, то в описовій частині викладається його суть, а також заперечення позивача проти зустрічного позову;

- пояснення осіб, які беруть участь у справі;

- докази, досліджені судом.

Зазначимо, що у ЦПК України дещо звужено зміст описової частини рішення суду. В цій частині треба фіксувати обставини справи так, як це подають сторони та інші особи, які беруть участь у справі. Обов'язково мають бути зафіксовані вимоги позивача і їх обґрунтування. Потрібно відобразити зміни позивачем своїх вимог (якщо це мало місце): зміну предмета або підстави позову, повну чи часткову відмову від позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог. Ця інформація потрібна для того, щоб чітко визначити предмет вимоги.

У цій частині треба також вказати про заяви осіб, які беруть участь у справі, з питань процесуального характеру.

У мотивувальній частині рішення суду обставини викладають так, як їх встановив суд; аналізують докази у справі, визначають норми матеріального права, які підлягають застосуванню, тлумачать їх.

Фактично ця частина рішення суду складається з трьох елементів: 1) викладу фактичних обставин справи, встановлених судом; 2) аналізу доказів, на основі яких суд вважає факти встановленими, аналізу доведень, виходячи з яких подані докази суд не приймає; 3) юридичну кваліфікацію, яка складається із визначення нравовідношення, яке існує між сторонами, і посилання на норми матеріального права, якими регулюють ці правовідносини.

Мотивувальна частина рішення суду починається висновком суду стосовно того, чи підлягає заявлена вимога задоволенню (повністю чи частково). Якш:о позов відповідач визнав повністю, у мотивувальній частині молсе бути вказано лише на визнання позову і прийняття його судом.

Суд зазначає, які факти він вважає встановленими і чому; аналізує доказову базу з позиції її належності, допустимості, достовірності, достатності; вказує, які обставини якими доказами підтверджено; чому суд відхиляє ті чи інші докази; чи було порушено, не визнано або оспорено права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким.

У мотивувальній частині рішення суду обов'язково відобразити вказівку на застосування закону і на його конкретну норму - назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту матеріального і процесуального закону.

Із мотивувальної частини має бути видно і повинен бути очевидним кінцевий висновок суду щодо вирішення справи.

Резолютивна частина рішення суду повинна містити вичерпні висновки, у зв'язку з чим у ній треба чітко і зрозуміло сформулювати: що саме ухвалив суд щодо заявлених вимог; хто, які конкретно дії і на чию користь має вчинити; як суд розподіляє судові витрати; визначити строк і порядок оскарження рішення, а також вирішити решту питань, зазначених у законі, для того, щоб рішення не викликало сумнівів, було зрозумілим під час виконання. Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України, у резолютивній частині потрібно зазначити:

- висновок суду про задоволення позову або відмову у позові повністю чи частково {задоволення заяви або відмова у задоволенні заяви - у справах окремого провадження)]

- висновок суду по суті позовних вимог {висновок суду по суті заявлених вимог - у справах окремого провадження)]

- розподіл судових витрат;

- вказівка на негайне виконання рішення суду;

- строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Суд має дати вичерпну відповідь відносно заявлених вимог і заперечень.

За позовами про визнання суд вирішує питання про наявність або відсутність того чи іншого права, тому під час задоволення позову суд в окремих випадках повинен вказати в резолютивній частині на ті правові наслідки,

які призводять до такого визнання (наприклад, про анулювання актового запису про реєстрацію шлюбу у випадках визнання шлюбу недійсним).

Розподіл судових витрат здійснюють відповідно до ст. 88 ЦПК України. Рішення має містити вказівку на строки і порядок його оскарження. Щодо заочного рішення, то його резолютивна частина додатково повинна включати вказівку на строк та порядок подання заяви про його перегляд.

ЦПК України (ст. 216) конкретизує зміст резолютивної частини рішення у випадках, коли рішення суду ухвалюють на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів. Так, суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, має зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов'язок чи право стягнення є солідарними. Крім того, наприклад, у позовах про захист прав споживачів, коли відповідач має вчинити які-небудь дії, суд в резолютивній частині рішення вказує, які саме дії мають бути вчинені. У справах про визнання батьківства, материнства резолютивна частина повинна містити відомості, потрібні для реєстрації батька, матері дитини.

Предмет судового розгляду формують вимоги, заявлені для розгляду і вирішення судом. Суд, керуючись принципом диспозитивності, як правило, не може вийти за межі заявлених вимог. Проте у деяких випадках закон допускає таку можливість. Так, відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України, суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Резолютивну частину формулюють в імперативній формі без будь-якої аргументації, оскільки остання міститься в мотивувальній частині.

Будучи актом застосування права, рішення суду повинно мати спеціальні зовнішні атрибути, які свідчать про те, хто і коли його прийняв. Рішення суду має зовнішні формальні реквізити - печатки, штампи, підписи, що підтверджує його юридичне значення й офіційний характер, прийняття його відповідно до компетенції суду загальної юрисдикції.

17.3. Вимоги, які пред'являються до рішення суду

Згідно зі ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1. чи мали місце обставини, якими обґрунтовано вимоги і заперечення, які докази їх підтверджують;

2. чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3. які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4. яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5. чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6. як розподілити між сторонами судові витрати;

7. чи є підстави допустити негайне виконання рішення суду;

8. чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Отже, вирішуючи ці питання, законодавець зобов'язує суд до того, що

рішення, ухвалене ним, має відповідати певним вимогам, недодержання яких призводить до його скасування чи зміни вишестояш,ою інстанцією або призводить до виникнення потреби усунення недоліків судом, який його ухвалив.

До вимог, які пред'являють до рішення суду, належать: законність, обґрунтованість, справедливість, визначеність, повнота, точність, зрозумілість.

Законність - це перша вимога, яка пред'являється до рішення суду як акту правосуддя. Відповідно до ст. 213 ЦПК України, законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Верховний Суд України у п. 1 постанови Пленуму «Про судові рішення» вказав, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Суд своїми діями реалізує норми матеріального і процесуального права. Із законності рішення суду випливає ряд вимог, яким має відповідати рішення. Рішення законне, якщо воно ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права і під час його ухвалення дотримано встановленого ЦПК України порядку провадження у цивільній справі в суді першої інстанції. Тому, залежно від обставин справи, які з'ясовано під час розгляду справи, суд застосовує норму матеріального права або відмовляє в цьому, але у всіх випадках він з'ясовує зміст правової норми, тлумачить Ті стосовно до конкретної цивільної справи.

Передусім законність рішення передбачає дотримання судом положень Конституції України, загальновизнаних принципів і норм міжнародного права і міжнародних договорів України, які є складовою її правової системи.

Рішення суду має бути ухвалено відповідно до норм матеріального права. Суд зобов'язаний застосовувати закон, який відповідає конкретному випадку, і правильно розтлумачити його.

Дата добавления: 2015-08-28; просмотров: 10 | Нарушение авторских прав


4489530502837323.html
4489608493838199.html
    PR.RU™